26 Окт

Андрей Хлывнюк: Сенцов – это крючок, которым можно вытянуть остальных политзаключенных

Незабаром виповниться два з половиною роки відтоді, як Кремль взяв у заручники українського режисера Олега Сенцова.

Путінські силовики формально приписують йому скоєння терористичних актів, хоча насправді не можуть пробачити підтримку Євромайдану та участь в антиросійських акціях у Криму.

У серпні минулого року Сенцова засудили до 20 років ув’язнення.

 Днями Кремль відмовився передати режисера Україні, бо вважає, що із анексією Криму він автоматично став громадянином Росії.

Щойно вітчизняні дипломати висловили обурення таким рішенням, Сенцова без пояснення причин перевели до штрафного ізолятора.

Справа українського режисера — одна з тих, про які говорять не лише в Україні. На підтримку колеги виступили такі зірки світового кіно, як Педро Альмодовар, Анджей Вайда, Вім Вендерс, Кшиштоф Зануссі та інші.

Наприкінці літа в Англії відбулася прем’єра вистави Білоруського вільного театру “Burning Doors” (Палаючі двері), присвячена, зокрема, й Олегу Сенцову. Рецензії на неї опублікували Financial Times та The Guardian.

Учасники українського гурту “Бумбокс” Андрій Хливнюк та Олександр Люлякін стали авторами музики до постановки.

У розмові із “Українською правдою” вони поділилися враженнями про виставу і пояснили, чому про справу Сенцова потрібно говорити усіма доступними способами.4773469-hlivnuk-5

 Андрію, розкажіть про ваші враження від вистави? Де ви її дивилися?

– Я дивився виставу у залі театру тоді, коли її транслювали онлайн з Манчестера. І був вражений. У залі були сльози. Це були доволі сильні відчуття від художньої роботи.

– Як вам здається, чи зрозуміли люди головний меседж?

– Мені самому це було цікаво. Я впевнений, що зрозуміли. Це було дуже реалістично. Жодних зайвих предметів на сцені – ніщо не відволікало від суті.

Вистава умовно поділена на три частини: перші дві присвячені Pussi Riot і Петру Павленському, росіянам, ув’язненим за свої політичні акції.

Третя — Олегу Сенцову, а через нього й усім українським політв’язням.

Тема заручників Кремля у цій виставі, на мій погляд, є не лише знаковою і сучасною.

Режим Путіна у ній можна замінити на будь-який інший тоталітарний режим, диктатуру будь-коли і будь-де у світі. Ця вистава була б актуальною 100 років тому, і буде актуальною ще століття.

Я сидів поряд і заглядав в екран із трансляцією. Монітор на 30% або й на 40% приглушує ті емоції, які відчуваєш в залі. Це треба все-таки бачити вживу.

– Ви обговорювали з кимось цю виставу?

– Так, я брав участь в дискусії після прем’єри у Манчестері.

У залі залишилася приблизно половина глядачів, які захотіли обговорити побачене із авторами.

Головним запитанням було “Чи відбувається це все сьогодні насправді? Якщо це не вигадка, то чому ви не повстаєте?”. Останнє запитання, наскільки я розумію, було скоріше адресоване громадськості Росії.

Незважаючи на те, що відповіді прозвучали, ці питання залишаються відкритими.

Були запитання на кшталт “Ви що хочете заробити на сльозах, на тюрмі?”.

Я переадресував їх Білоруському вільному театру, режисеру Миколі Халєзіну, який вже понад 5 років має статус біженця, працює і живе в Британії. Це далеко не перша його соціально гостра акція і вистава. Мені цікава була відповідь.

Він сказав, що це запитання демонструє різницю між нашими суспільствами. Якби серед британської інтелігенції воно б і виникло, то обговорювалося десь на кухні, напідпитку. Навряд чи хтось у здоровому глузді запитав би таке, розуміючи, наскільки важливою є мета таких акцій.

Це і є відповідь. Я навіть сам не очікував, скільки бруду може политися, коли ти долучаєшся до дуже важливої і, здавалося б, для всіх важливої справи.

– Рік тому “Бумбокс” брав участь в акції “Staging a Revolution. I am with the Banned“. Разом із музикантом Девідом Гілмором. Але тоді ця подія не так голосно звучала в українських медіа. Чому вистава “Burning Doors” для вас на першому місці?

– Концерт-протест “I am with the Banned”( Я із забороненими) був важливою акцією.Однак з тим, що відбулося зараз, це не порівняти.

Одна справа, коли ти протестуєш через те, що не можеш грати музику там, де захочеш.

Інша — підтримувати тих, хто, нічого не вдіявши, відбуває страшне і тривале покарання в нелюдських умовах.

Ми будемо робити все для того, щоб зі шпальт не сходила інформація про Олега та інших заручників.

Ми вимагатимемо створення “списку Сенцова”, за яким би були покарані всі причетні до його ув’язнення. Навіть той, хто лише закривав двері тюремної камери.

Щодо акції “I am with the Banned”, то участь “Бумбоксу” мала бути трохи іншою.

Ми провели кілька репетицій і мали разом з Гілмором виконати пісню “Злива”. Він знає її акорди, ми зробили переклад, адаптацію приспіву. Але цього не відбулося, бо у мене виникла проблема з візою.

b192f23-lulyakin-2

Олександре, ви писали музику до вистави, чи задоволені тим, що вийшло? Може після прем’єри щось захотілося змінити?

– Мені все сподобалося, коли слухав виставу у залі. Був дуже хороший звук. Але коли дивився онлайн-трансляцію, чесно кажучи, не вразило. Звук дуже викривлявся.

Яке завдання перед вами поставив режисер?

– Коли він попросив взяти участь у виставі, я не міг зрозуміти, яким чином це зроблю. Микола Халєзін запропонував відмовитися від канонів і зробити щось божевільне. Через те, що у виставі є певний сарказм, іноді треба було грати якісь жартівливі марші, танго. Вони мали бути некрасивими, навіть трохи потворними.

А хто і чому вибрав для Burning Doors пісню “Наодинці”?

Люлякін: Це вибір Миколи Халєзіна. Потім її інтерпретували на білоруський манер.

Хливнюк: Ця пісня стала гімном тої частини вистави, в якій йшлося про Сенцова. У в’язниці й справді всі залишаються наодинці зі своїми проблемами.

– Для чого вам всі ці акції? Ви відмовились від концертів у Росії, втратили через це прибутки. Це достатній сигнал вашій аудиторії. Для чого створюєте собі нові проблеми?

– Для чого мені це? Бо не хочу опинитися на місці цих людей, політув’язнених.

Якщо думаєте, що це вас не стосується, то живете в уявному світі. А реальний світ такий: ви можете опинитися на їхньому місці.

У вас теж можуть виникнути проблеми. Вас можуть викрасти, наприклад, і вивезти на територію іншої країни, сказати, що ви більше не громадянка України, а громадянка Росії, бо говорите вдома російською чи місто, з якого походить ваша родина – тепер “Новоросія”. І за незгоду із цим ви опинитеся на 20 років у таборах.

Якщо би я опинився у такій ситуації, мені би дуже хотілося, щоби впливові люди говорили про це і намагалися допомогти вийти на свободу мені і таким самим незаконно засудженим, як я.

Якщо ти творча особистість і твоя мета – тільки збагачення, то ти банальний скоморох. У кінці свого життя – а ніхто не знає, скільки ми проживемо, – ти зрозумієш, що лише й робив те, що танцював за кинуту кістку біля столу амбітних до влади людей, тих, хто не рахувався з людською гідністю взагалі.

Для мене це було б найбільшою проблемою.

af33cec-bumboks-lulakin-sentsov-1

Чи знає сам Сенцов про цю виставу? В останньому листі, оприлюдненому у ЗМІ, він писав, що не хоче особливого ставлення до себе, а хоче бути ім’ям у загальному списку політув’язнених.

– Так, він знає. Але ніхто не говорить, буде він першим у списку чи останнім.

Сенцов – це гачок, за який можна зачепити і витягнути решту політичних ув’язнених. Говорячи про це прізвище, ми намагаємося звільнити всіх заручників, яких утримує режим.

Мене турбує, що ця тема недостатньо присутня в українській пресі.

Якщо вже британська, австралійська, французька, канадська преса більше говорить про цю справу, ніж ми, то нам повинно бути дуже соромно.

Ми не повинні забувати ані про наших полонених, ані про наших політичних заручників, ані про наших людей на окупованих територіях.

Чи відомо вам щось про плани показати цю виставу в Україні?

– Поки що таких планів немає. Одна з причин – тому, що це дорого.

Мені зараз слід було б не лише з вами говорити, а ще і з сотнею журналістів, а також з представниками нашого Мінкульту. І представники міністерства мали б самі пропонувати: “Давайте покажемо цю виставу тут, давайте привеземо її коштом держави”. Адже у всьому світі вона збирає аншлаги.

– Яких результатів від вистави ви очікуєте? Так, вже відреагували британські парламентарі, провели слухання. Заявили, що вони тиснутимуть на Росію, але…

– Ні-ні, вони тиснуть. Давайте спочатку підкреслимо, що відбулося.

Відбулася безпрецедентна штука: творчому колективу з Білорусі, частина якого живе у Британії, частина– в Білорусі, нелегально працює як трупа, показує вистави у гаражах, квартирах, потрапляє за це під арешти, важлива зараз українська проблема. Це перше.

Друге – сформувався пул, я так це називаю, із небайдужих людей, які не є політиками і не отримують грошей з бюджету, не обслуговують жодних бізнес-інтересів, яким не байдуже і які готові допомагати.

Державної бюрократичної машини недостатньо — вона працює дуже повільно.

Окрім того, у кожній країні, де ставитимуть виставу — Англія, Італія, Австралія, США, Канада — говоритимуть про проблему політв’язнів.

Весь світ говоритиме про це, доки ця вистава буде людей торкати не тільки через свої протестні акції, а й через свою художню значущість.

Звісно, навіть цього мало. Але не можна просто мовчати.

Якщо справа нечесного суду, війни і справа беззаконня будь-якої людини буде вами, журналістами, і всіма громадянами виноситися на перший план, її не можна буде ігнорувати. Це буде засобом для того, щоб цього більше ніколи не сталося.

Під час вистави і в приватних розмовах я дізнався про жахливі подробиці ув’язнень. Акція “Pussy Riot” тривала 30 секунд. За неї вони отримали 2 роки ув’язнення.

Неможливо прорахувати наслідки такої акції. Не можна наперед знати, що змушена будеш стояти голою щоразу, коли начальник в’язниці здійснюватиме обхід камер. Або що тобі у піхву запхатимуть руку без рукавички після кожної зустрічі з рідними або адвокатом — щоб перевірити, чи не сховала ти там щось.

Якщо хтось вважає, що це була продумана акція заради популярності, то нехай повторять її.

2ec23d5-bumboks-lulakin-sentsov-2

– Ви ж розумієте, що не кожен так глибоко занурюється у своїх роздумах…

– Так от. Всі ми, громадяни України, які вважаємо, що частину нашої країни захопили, а не приєднали, підпадаємо під Кримінальний Кодекс Росії. Ви можете сісти до в’язниці за те, що написали на Facebook “Слава Україні!”.

Я сам вже під кілька кримінальних злочинів потрапляю за новими російськими законами.

– Тому ми це й обговорюємо. Однак це не заважає вашим колегам відновлювати гастролі у Росії, а пересічним українцям — їздити відпочивати до Криму.

– Це не тільки питання людської гідності. Це не лише питання – дешевка ти, яка за бабки на все готова, чи ні. Це ще й питання банальної особистої безпеки.

Бо коли ви їдете на територію країни, яка не вважає країною вас, то ви фактично безправні з вашим паспортом.

Якщо угоди про дружбу, а також всі ці меморандуми, нічого не значать для політичного режиму сусідньої країни, то ваша доля і фізичне існування — тим більше.

Їдете ви до них співати пісні чи будувати дороги – нікого це не обходить. Ви там безправна тварина.

Поки це не зміниться, їздити туди не слід, тому що потім доведеться звідкись діставати вас.

Олександра Гайворонська, Тамара Сорочинська, Дмитро Ларін (фото), УП

Опубликовано Украинская правда 26 октября 2016
26 Окт

Омбудсмен РФ высказалась относительно Сенцова и Кольченко

Уполномоченный по правам человека в РФ Татьяна Москалькова заявила, что осужденные Олег Сенцов и Александр Кольченко не могут быть выданы Украине, если они являются гражданами РФ.

4A4EF92B-1FFC-4757-B7FD-5079AEEAEA83_w610_r1_s
Об этом она сказала во вторник журналистам, передает российский “Интерфакс“.

“Я занимаюсь всеми обращениями украинского обмудсмена Валерии Лутковской. Они у меня на особом контроле. По этому вопросу ко мне еще не пришло обращение. Если они (Сенцов и Кольченко) действительно являются гражданами России, то согласно Конституции не могут быть выданы другому государству”, – заявила Москалькова.

Ранее омбудсмен России признала, что Кольченко и Сенцов являются гражданами Украины. При этом российская сторона заявила, что у них есть и гражданство РФ, поскольку они в установленные сроки “официально не заявили об отказе от российского гражданства”, но и “не обращались с заявлением на оформление российских паспортов и, соответственно, данных паспортов не получали” .

Как известно, Россия отказалась выдать Украине заключенных в РФ крымчан Александра Кольченко и Олега Сенцова, так как считает их гражданами РФ. Двоюродная сестра политзаключенного Олега Сенцова Наталья Каплан подтвердила, что у него один паспорт – украинский.

25 августа 2015 года Северокавказский окружной военный суд в Ростове-на-Дону приговорил украинского режиссера из Крыма Сенцова к 20 годам колонии строгого режима по обвинению в подготовке терактов в Крыму. Международные организации признали, что дело против Сенцова и Кольченка является сфабрикованным и выступили с критикой в адрес РФ, требуя освободить их.

Опубликовано Украинская правда 25 октября 2016
26 Окт

Украинская омбудсмен попросила российского проверить законность принятия Сенцова и Кольченко в гражданство РФ

Уполномоченный Верховной Рады Украины по правам человека Валерия Лутковская попросила российского омбудсмена Татьяну Москалькову проверить правовые основания принятия граждан Украины Олега Сенцова и Александра Кольченко в российское гражданство. Об этом сообщает пресс-служба украинского омбудсмена.

95_main

Она напомнила, что крымчане Сенцов и Кольченко находились в российском заключении и поэтому не смогли в установленный срок обратиться в миграционную службу, чтобы отказаться от российского гражданства.

“Этот вопрос приобретает все большую актуальность в связи с тем, что именно из-за наличия в Олега Сенцова и Александра Кольченко российского гражданства (которое было им предоставлено автоматически) Министерство юстиции Российской Федерации отказалось передать их в Украину для дальнейшего отбывания наказания”, – говорится в сообщении.

Лутковская напомнила, что Европейская конвенция о гражданстве устанавливает, что гражданство ex lege может быть приобретено только детьми (часть первая статьи 6 Конвенции). “В то же время никакой конвенцией не предусмотрено возможности принудительного принятия в гражданство, которым по своей сути является автоматическое принятие в гражданство России жителей Крыма”, – сказано в сообщении.

Лутковская убеждена, что автоматическое приобретение гражданства Сенцовым и Кольченко не только противоречит международным стандартам по вопросам гражданства, но и нарушает их право вернуться на Родину.

Кроме того, в материалах дела находился паспорт Сенцова, который свидетельствовал о наличии у него гражданства Украины, а сам Сенцов неоднократно официально заявлял, что никогда не менял украинское гражданство и не принимал российское.

“В свое время я предоставляла Вашей предшественнице доказательства того, что и Сенцов, и Кольченко являются гражданами Украины, а тот факт, что к нии допустили украинского консула, является подтверждением того, что власти Российской Федерации признали наличие у Олега Сенцова и Александра Кольченка украинского гражданства”, – говорится в письме Лутковской.

Она также напомнила, что в докладе Уполномоченного по правам человека за 2015 год бывший российский омбудсмен Элла Памфилова констатировала, что в результате предпринятых по жалобам Сенцова и Кольченка действий уполномоченного была устранена правовая неопределенность по их гражданской принадлежности и признано их украинское гражданство.

В связи с этим Лутковская просит российскую коллегу вмешаться в ситуацию с передачей Сенцова и Кольченко в Украину и провести проверку правовых оснований принятия указанных граждан Украины в российское гражданство.
Как известно, Россия отказалась выдать Украине заключенных в РФ крымчанАлександра Кольченко и Олега Сенцова, так как считает их гражданами РФ.

6921de7-moskalkova-sencov-original

Ранее двоюродная сестра политзаключенного Олега Сенцова Наталья Каплан подтвердила, что у него один паспорт – украинский.

25 августа 2015 года Северокавказский окружной военный суд в Ростове-на-Дону приговорил украинского режиссера из Крыма Сенцова к 20 годам колонии строгого режима по обвинению в подготовке терактов в Крыму.
Международные организации признали, что дело против Сенцова и Кольченка является сфабрикованным и выступили с критикой в адрес РФ, требуя освободить их.

Опубликовано Украинская правда 26 октября 2016
23 Окт

Олега Сенцова перевели в штрафной изолятор

Украинский режиссер Олег Сенцов, которого незаконно осудили в Российской Федерации, переведен в штрафной изолятор, сообщила его сестра Наталья Каплан.

clel9rbxaaaxrew

“Олег Сенцов в ШИЗО. Есть мнение, что теперь в колонии зеленый свет для пыток”, – написала Наталья Каплан на своей странице в Фейсбук в субботу.

В эфире телеканала “112.Украина она утонила, что Олега Сенцова перевели в изолятор на 15 уток, другой информации нет. Она также допустила, что к нему будут применяться пытки и прессинг

В свою очередь заместитель министра юстиции Украины Сергей Петухов на своей странице в Фейсбук подтвердил, что Олега Сенцова перевели в изолятор на 15 суток, и отметил, что пытки запрещены Европейской Конвенцией по правам человека, стороной которой является и Россия.

“Россия должна обеспечить постоянный доступ украинского консула и представителей Красного Креста к Олегу для контроля за его состоянием здоровья и обеспечение личной безопасности”, – написал Сергей Петухов.

Как сообщил 21 октября замминистра юстиции Украины Сергей Петухов, РФ отказалась передать Олега Сенцова и Александра Кольченко для отбывания наказания на родину.

В августе 2015 года Северо-Кавказский окружной военный суд в Ростове-на-Дону (РФ) приговорил Олега Сенцова, задержанного в Крыму в 2014 году, к 20 годам колонии строгого режима по обвинению в создании на территории полуострова террористического сообщества. По тому же делу Александр Кольченко был приговорен к 10 годам лишения свободы.

В начале мая текущего года осужденные заполнили документы для передачи на Украину для отбывания наказания. 1 июня Верховный суд РФ отказал в рассмотрении кассационной жалобы на приговор Олегу Сенцову и Александру Кольченко. Оба украинца свою вину отрицают. Правозащитное движение “Мемориал” признало их политзаключенными.

Опубликовано Интерфакс Украина 22 октября 2016
22 Окт

Российские власти отказались передавать Украине Олега Сенцова

Россия отказала в передаче Украине режиссера Олега Сенцова, сообщил заместитель министра юстиции Украины по вопросам европейской интеграции Сергей Петухов.

4A4EF92B-1FFC-4757-B7FD-5079AEEAEA83_w610_r1_s

“Россия отказала в передаче Олега Сенцова”, – написал он на своей странице в Фейсбук в пятницу.

Чиновник разместил на своей странице в Фейсбуке фотокопию ответа Министерства юстиции РФ, в которой, в частности, указано, что Олег Сенцов приобрел российское гражданство.

“Учитывая положение ч. 1 ст. 6 федерального закона … “О гражданстве Российской Федерации”, согласно которому российский гражданин, имеющий также иное гражданство, рассматривается Российской Федерацией только как гражданин России (за исключением случаев, предусмотренных международным договором РФ или федеральным законом), отсутствие между Украиной и Россией международного договора, регулирующего вопросы двойного гражданства, а также в связи с тем, что Сенцов О.Г. является российским гражданином, передача на Украину данного осужденного в соответствии с Конвенцией о передаче осужденных лиц 1983 года невозможна”, – говорится в отвеет Минюста РФ.

14650758_1796566357285662_2378980794017591186_n

Украинский режиссер Олег Сенцов был задержан в Крыму в 2014 году. В августе 2015 года российский суд осудил его на 20 лет по делу о “крымских террористов”. Анархиста Александра Кольченко, который тоже был фигурантом этого дела, суд РФ приговорил к 10 годам колонии строгого режима.  Киев и мировая общественность заявили о политической мотивированности дела и требуют освободить Олега Сенцова и Александра Кольченко.

20 Окт

МИД Великобритании требует от России освободить Сенцова и Кольченко

Глава МИД Британии Борис Джонсон призвал власти РФ немедленно освободить украинских политзаключенных Олега Сенцова и Александра Кольченко. Об этом Джонсон сказал в британском парламенте.

“Мы действительно обеспокоены количеством украинских граждан, которые выразили свое несогласие относительно незаконной аннексии Крыма и получили длительные тюремные заключения, включая Сенцова и Кольченко. Мы обращаемся к российской власти с требованием немедленно освободить их”, – сказал Джонсон.

Глава британского МИД также отметил, что Великобритания и Россия продолжают сотрудничество в некоторых важных направлениях, однако Британия должна играть роль лидера в поддержке линии сохранения санкций против России за ее действия в Сирии и Украине.

“Конечно, это правильно, что Британия и РФ должны продолжить сотрудничать и участвовать в тех сферах, где у нас есть общие интересы, но через безжалостное и жестокое обращение русских в Украине и в Сирии, я надеюсь, что Великобритания будет играть роль лидера в поддержке линии сохранения санкций”, – сказал он.

Опубликовано Европейская правда 19 октября 2016 
20 Окт

Інтерв’ю з Наталією Каплан – сестрою режисера Олега Сенцова

Олег Сенцов відмовився від побачення з родичами, щоб не впасти в депресію, – каже його двоюрідна сестра Наталія Каплан

728155_1_w_590_lq

Наталія КАПЛАН, 36 років, журналістка. Народилася в місті Камишлов Свердловської області Росії. Мати працювала закрійником-модельєром ательє, батько – міліціонером, зараз адвокат. Двоюрідний брат Олег Сенцов – український режисер. Із 12 років відвідувала гурток юних кореспондентів, вела рубрику в молодіжній газеті, готувала передачі на радіо й телебаченні. Навчалася на факультеті журналістики Уральського державного університету. Покинула, бо не отримувала бажаних знань. 2004-го переїхала до Москви. Знімала науково-популярне й розважальне кіно. З червня цього року живе в Києві. Працює редактором відділу політики інтернет-порталу. Із Москви перевезла 10-річного лабрадора Гурда. Любить стрибати з парашутом і мандрувати. Захоплюється Норвегією. Читає Германа Гессе, Джерома Девіда Селінджера. ”В Києві стала менше читати, бо практично не їжджу в метро”. Незаміжня

О 20:00 Наталія Каплан переходить дорогу біля столичної станції метро Театральна. У куртці, світлих штанях і з рюкзаком. Повертається з роботи. Сідаємо за столик у найближчій кав’ярні.

– Вже розумію українську мову, – каже російською Наталія. Замовляє офіціанту американо. – Хоча для російськомовного вуха в українській мові багато пасток. Побачила в меню пиріг із журавлиною. Думала, це з м’ясом журавля. Як так, коли птах занесений у Червону книгу? Вважала, мисливці – це ті, хто мислять, мислителі. Небезпечні назви місяців. Хоч убий, але для мене листопад – це вересень.

Складно було зважитися виїхати з Росії?

– Бажання виникло вперше 10 років тому. Епізодично поверталося. Коли ситуація в країні погіршувалася – збирала валізи. Потім пристосовувалася. Торік у листопаді стало печально зовсім. Перестала спілкуватися практично з усіма. ­Зрозуміла: або здурію, або треба тікати. Ніякого просвітку, повна апатія. За тиждень зробила довідку собаці, продала камеру, велосипед, комп’ютерний стіл і виїхала.

У Росії мало однодумців?

– Катастрофічно. Лишилися четверо друзів у Москві і двоє – в Єкатеринбурзі. Є ще люди з протестної тусівки. З ними можна не приховувати поглядів, однак я не живу винятково протестами. Хочеться поговорити про щось інше, а з ними можна обговорювати лише те, що Путін – х… ло.

Так чи інакше виникає тема політики. Найчастіше росіяни скаржаться на санкції. Проте в головах – каша. Серед моїх знайомих лише один адекватний пропутінець.

Немає ніяких 86 відсотків підтримки президента Хоча люди кричать “Крим наш!”, “Навколо вороги!”, “В усьому винні піндоси!” Більше розумію пропутінців, ніж тих, у кого суцільний безлад у свідомості.

Україну часто критикують?

– Досі згадують “наколоті апельсини” (дружина екс-президента Людмила Янукович заявляла, що на помаранчевому майдані людям роздавали наколоті апельсини. – Країна). Подруга на повному серйозі переконувала, що її знайома лікується у Москві від наркоманії начебто через те, що на Майдані її напоїли чаєм з наркотиками. В це вірять не злидні, які ніде не були й тільки телевізор дивляться. Це обговорюють заможні москвичі з вищою освітою.

Знайомий багато мандрує Європою. ­Після кожної поїздки каже: “Там кльово! Нам би так жити”. За тиждень береться за старе: “Гейропа. Ми всіх врятуємо”.

Це явище мають вивчати психіатри. У головах росіян збирається супереч­лива інформація. Врешті не вірять ні своєму уряду, ні Україні, ні світові, навіть власним очам. Найпопулярніші фрази: “Скрізь так. Ми нічого не змінимо. Можна тільки пристосовуватися. Почнеш виступати – посадять”.

2011 року масові фальсифікації під час виборів призвели до протестів і репресій. Болотна площа нічого не добилася. Діалогу з владою не було. Після цього все стало набагато гірше. Після вбивства Бориса Нємцова страх посилився. Хоча основний кістяк протестної тусівки – нарвані люди. Їх не залякаєш ні арештами, ні вбивствами.

Хто вони?

– Багато колишніх радянських дисидентів, молодь, ліві й праві. Причому серед націоналістів є розкол. Одні кажуть: “Крим наш!”, готові воювати на Донбасі. Інші переконують, що Україна – суверенна держава, Росія не має права відбирати в неї Крим. Хочуть піднімати Росію, а не валити Україну.

Всі ці розмови тривають на кухні при зачиненій кватирці. Збиратися не дають. Мітинг триває максимум 15 секунд. Якщо десь проводять таємні зібрання, біля них пасуться топтуни із сектора “Е” – центру з протидії екстремізму МВС.

Як у радянські часи.

– Совок-совком. Багато колишніх дисидентів у шоці. Бо в ті часи не са­джали просто так. Спочатку викликали, про­водили бесіди. Зараз варто просто прочитати Конституцію перед Держдумою – і вас посадять. Люди не розуміють, що сучасна Росія не здатна забезпечити себе. Рівень життя в глибинці доволі низький. Тому в Росії можливий хіба що голодний бунт.

Де працювали в Москві?

– Знімала документальні фільми для телебачення – науково-популярні й розважальні.

В Україні довго не могла позбутися звички ставати в бойову позу. В Москві під час спілкування не можна розслаб­лятися. Від співрозмовника обов’язково почуєш отруту. Бракує відчуття такту, чула постійні глузування, підколювання. Люди самостверджуються, принижуючи іншого. В Україні такого нема. Тут намагаються не образити.

У вашому роду тільки росіяни?

– Переважно. Але є й татари, башкири, мордва, цигани.

З Олегом Сенцовим спілкувалися змалку?

– Його мама – рідна сестра мого батька. Вони родом з Уралу. Мама Олега вийшла там заміж, народила доньку. Та часто хворіла. Лікарі порадили змінити клімат, тому вони перебралися в Крим. Олег з’явився на світ уже там.

У дитинстві не дружили з ним. У нас різниця – чотири роки. Зараз непомітна, а коли тобі 4, а йому 8 – це два різні світи.

Спілкуватися почали років 10 тому, коли Олег захопився кіно. Показав свою короткометражку “Як добре ловиться рибка-бананка”. Підтримували контакт електронкою. Бачилися рідко. Зупинявся в мене, коли приїздив у Москву.

Зараз його родина живе в Криму. Там безпечно?

– Кілька тижнів тому моя подруга, волонтерка Яна Гончарова, поїхала машиною провідати маму Олега та його дітей. Вони живуть у глухому селі. Вночі хтось порізав на Яниній машині всі чотири колеса, розбив молотком скло.

У серпні Олег написав, що чекає в Росії свіжого вітру.– Він розуміє, що систему повалять раніше, ніж мине термін його ув’язнення. Однак не думаю, що руйнування почнуться найближчим часом. Висмикнемо Олега раніше.Як?

– Обмін, тиск, санкції. Людей потихеньку звільнятимуть. Правда, всі часові прогнози набили оскому. Обіцяли, що Олег вийде наприкінці 2014-го, торік. Раз на місяць зідзвонюємося з ним. Толком нічого не каже, бо не можна. Живе в бараку колонії суворого режиму. Вважає, що ставляться до нього терпимо. Ми хотіли просити суд перевести його кудись південніше. Відмовився.

Правозахисники відправили Олегу верблюжі шкарпетки. Раз на три місяці допускаються продукти. Шлемо солодощі й фрукти. Доходять. На відміну від листів. Не отримує понад 90 відсотків кореспонденції.

Він там єдиний політичний в’язень?

– Так. Але й рецидивістів поряд немає. За російським законом, в одному приміщенні не можна тримати судимих раніше і тих, хто вперше. Стосунки нормальні. Олег написав чотири сценарії фільмів.

Передасть їх на волю?

– Не хоче, називає їх напівфабрикатами. Розповів про один – дитячу стрічку про дорослих. Головний герой – хлопчик.

Відвідували брата?

– Він відмовився. Каже, це буде емоційно важко. Його співкамерник після побачення із сім’єю впав у депресію. Простіше емоційно закритися. Ми це рішення Олега поважаємо, тому на побачення ніхто не рветься.

Увага громадськості впливає на умови утримання?

– Ми боялися, що після вироку про Олега забудуть. Адже інформаційних приводів майже немає. Це – найстрашніше для політичного в’язня. Менше стало матеріальної допомоги. Президентська щомісячна стипендія (1400 грн. – Країна) капає на окремий рахунок. Олег просив її не чіпати, бо з в’язниці вийде практично голий. Треба буде вивезти сім’ю з Криму, наймати житло, реабілітуватися.

Сенцов піде в політику?

– Ні. Насамперед його цікавлять діти й кіно.

Із Наталією Каплан виходимо на вулицю.

– Не можу звикнути в Києві до повільного інтернету й відсутності вказівників для пішоходів. Плутаюся в розгалужених переходах. Хоч як парадоксально, а темп життя тут швидший, ніж у Москві. Відстані менші, затори – коротші. За день встигаєш більше.

07 Окт

Радио Свобода: Освободить персонажа

Подпольно существующий на родине, но беспрепятственно выступающий за границей Белорусский свободный театр призывает освободить украинского режиссера Олега Сенцова. О его судьбе рассказывается в спектакле Burning Doors (“Горящие двери”), премьера которого состоялась в начале осени в Великобритании. После спектакля зрители могут послушать, что говорят о происходящем на Украине не актеры, а те, чья судьба изменилась после начала российской агрессии, – во время организованных театром бесед.

ebcae32d-858a-4b80-9033-4cbd96a5fba2_w987_r1_s

О своем двоюродном брате, Олеге Сенцове, рассказывает Наталья Каплан, о своем опыте – участники боевых действий из Украины. По мнению Николая Халезина, сооснователя Белорусского свободного театра и режиссера-постановщика Burning Doors, чем больше спектаклей рассказывают о несвободе в Белоруссии, России и Украине, тем больше зрители начинают понимать, что происходит.

–​ Почему Белорусский свободный театр решил выступить в поддержку Олега Сенцова?

– Мы, наверное, единственный театр в мире, который занимается социальными кампаниями, у нас даже есть человек, отвечающий за это. И поскольку один из персонажей нашей пьесы находится в тюрьме, мы решили, что нужно параллельно заниматься его освобождением. Начали кампанию с открыток: попросили британцев писать открытки Олегу Сенцову, не пафосные, не с обличением режима, а просто рассказать о человеческих вещах, чтобы ему было полегче в тюрьме. Мы потом переводили открытки на русский язык, призвав волонтеров.

В итоге получились очень любопытные зарисовки, например, об Олимпиаде, что вышел новый альбом Ника Кейва, или просто о том, что происходит, какая погода. Открытки мы отправляем Олегу. 10 октября пройдут слушания в британском парламенте на эту тему, на которые приедут украинские политики и журналисты, которых мы пригласили. 12 октября будет прямая трансляция спектакля из Манчестера с дискуссией, на которой будут участники из Белоруссии, из России, о том, как искусство переплетается с войной. Это наш долг, раз уж мы рассказываем о человеке, мы должны что-то придумать, чтобы помочь его выходу из тюрьмы.

–​ В пьесе Burning Doors рассказывается не только об Олеге Сенцове, это история еще и о художнике Петре Павленском, о Марии Алехиной из Pussy Riot, которые тоже оказались в тюрьме. Как возникла идея объединить всех их в одной пьесе?

– Когда британские театры попытались осознать, что происходит в Украине, нас попросили написать пьесу. Британские драматурги не смогли разобраться в контексте, потому что со стороны это сделать действительно сложно. Сложно понять природу этой войны, понять, что такое гибридная война, понять, как это происходит и что думают по этому поводу ее участники. Мы начали собирать материал, в том числе говорили с участниками военных действий. Мы и раньше занимались Украиной, но тут уж совсем углубились в тему, и поняли, что не хотим делать пьесу для другого театра, а хотим сделать свой спектакль, потому что собрали исключительный, как нам показалось, материал.

Получилось, что три судьбы главных героев спектакля Burning Doors переплелись. Когда за решеткой оказались участницы группы Pussy Riot, Петр Павленский зашил себе рот и вышел на площадь. Это была его первая акция. А когда посадили Олега Сенцова, судили Павленского за поджог двери ФСБ, и Петр попросил переквалифицировать его дело на статью о терроризме, как это было в случае Сенцова. Плюс с нами захотела работать Мария Алехина, и мы подумали, что раз уж у нас есть одна из героинь, то понятно, что и как делать дальше. Петр Павленский передал нам из тюрьмы два текста, которые мы просили его написать, и у нас все начало складываться.

–​ Мы беседуем с вами во время международного фестиваля “Пражские перекрестки”, посвященного наследию Вацлава Гавела, которому 5 октября исполнилось бы 80 лет. В Прагу вы привезли спектакль “Время женщин”, в котором тоже речь идет о тюремном опыте, это рассказ о трех белорусских журналистках, Ирине Халип, Наталье Радиной и Анастасии Положанко, которые подверглись преследованиям со стороны режима Александра Лукашенко. Почему была выбрана эта пьеса?

– Это история трех девушек, которая рассказывается сквозь призму нахождения в тюрьме: их взгляд на свою жизнь, которую они проживают последние 22 года при диктатуре в Белоруссии. Это был вопиющий факт, когда трех молодых девушек посадили в тюрьму, когда их держали там в условиях, когда тебя два раза в день выводят в туалет и так далее, что было приравнено к пыткам. Но тем не менее у них есть своя жизнь, свои темы, которые они обсуждали в заточении, и они касались не только политики. Этим и интересно пребывание в экстремальной ситуации, когда человек думает и о власти, и о том, что происходит в его стране, и о том, что происходит с ним, и в том числе смотрит на себя в прошлом, надеясь понять, что с ним будет происходить в будущем.

Выбирали эту пьесу не мы, выбирали организаторы фестиваля. Есть один момент, достаточно важный, во “Времени женщин”, – это история с письмом Вацлава Гавела. Это когда он прислал нам текст обращения к белорусам, которое моя жена прочитала тогда на площади. У нас дома в принтере кончились чернила, и я переписал это обращение от руки, чтобы его можно было прочитать на площади. И Наталья Радина сказала: “Дай мне этот текст, я его ночью наберу и опубликую”.

Она пошла в редакцию, там ее арестовали, арестовали тогда всю редакцию, и эта бумажка с текстом Гавела осталась лежать у нее в кармане. И ее не забрали, что самое любопытное, и текст Гавела всю ее отсидку был с ней в камере. Это был важный момент для нас, потому что Гавел был попечителем нашего театра вместе с Томом Стоппардом, мы несколько раз встречались, даже играли спектакли у него в “Градечке” (дача Вацлава Гавела. –​ РС), в его библиотеке в Праге, нас связывали очень теплые отношения много лет, поэтому нам показалось, что это будет важным в то время, когда ему исполнилось бы 80 лет.

–​ А что говорилось в этом обращении и при каких обстоятельствах был прочитан этот текст?

– Это были президентские выборы 2010 года, 19 декабря, когда выборы – как всегда у нас – были фальсифицированы, и на площади [в Минске] собралось около 50 тысяч белорусов. Это была пора очень сильного национального подъема, но митинги были жестоко подавлены и в тюрьме оказались около двух тысяч человек, в том числе семь из десяти кандидатов в президенты. Вот тогда же и были арестованы три девушки-журналистки. А в тексте говорились совершенно простые человеческие вещи, что Вацлав Гавел надеется, что все изменится, что те, кто вышли на площадь, знают, как это изменить, и что нельзя бояться. Все было очень просто – как всегда это было у него: простые слова, которые помогали понять главное.

8327eefd-a853-4624-b87b-7193c51dee01_w610_r0_s

–​ Вацлав Гавел надеялся, что перемены возможны, а изменилось ли положение театра в Белоруссии в последнее время? В августе прошлого года Александр Лукашенко помиловал несколько политзаключенных, в связи с этим изменилось положение Белорусского свободного театра на родине или все осталось по-прежнему?

– Все остается по-прежнему, единственное, сейчас стало меньше каких-то облав. Но мы как были нелегальными, так мы и остаемся нелегальными, мы играем в гараже… при этом за границей мы играем на самых престижных мировых сценах. Это такой диссонанс, такой дуализм, который нам помогает понимать, что мир – это не только большие и красивые сцены. Мы играем по три-четыре спектакля в неделю, по 60 зрителей могут смотреть спектакль за один раз. Зал всегда полон. Зрители берут с собой паспорта, мы их об этом просим, потому что могут прийти сотрудники милиции, и так легче устанавливать личность, так легче избежать задержания. Это продолжается уже почти 12 лет. Мы билеты не продаем, потому что если бы мы продавали билеты, нас бы посадили по экономической статье. А когда журналисты спрашивают в министерстве культуры: “Что вы думаете об успехе свободного театра, например, на сцене шекспировского театра “Глобус”?” – им отвечают, что такого театра не существует.

В этом отношении у нас ничего не меняется, меняемся только мы. Это только два последних спектакля у нас с неким острым политическим градусом, а 19 октября у нас премьера пьесы “Завтра я всегда была львом” с британскими актерами. Это рассказ о единственной в мире женщине, излечившейся от шизофрении, поэтому не только политика. Но все-таки темы, что называется, наших широт, тема узла трех стран, Украины, России и Белоруссии, нас волнует. Мы стали громко об этом говорить, потому что поняли: нет проблемы отдельно России или отдельно Украины, есть проблемы трех стран, которые очень сильно связаны между собой, и либо три страны выйдут из этого замкнутого круга, либо из него не выйдет никто.

Текст: Александра Вагнер

Опубликовано Радио Свобода 06 октября 2016